Головна
Реєстрація
Вхід
Неділя
22.10.2017
18:24
Вітаю Вас Гість | RSS
                                 Завалівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
                                  Підгаєцької районної ради Тернопільської області

Меню сайту

Шкільна країна ПК

Категорії розділу
Методична робота [0]

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 27

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 Сиван І.Є. 

Ігор Євгенович Сиван

1933 – 1996

         В Затурині Підгаєцького району, в простій селянській хатині Євгена та Олімпії Сиванів 19 листопада 1933 року народився син, якого назвали Ігорем.

У грізному 1941 батька призивають в армію, звідти – на фронт . Мати, залишившись з перестарілими батьками та хворим дідом, незважаючи на воєнне лихоліття, посилає Ігоря в школу. В 1945 році він закінчує чотири класи в Затурині, у 1948-у – сім у Завалові, у 1950-у – дев’ять у Підгайцях. Ігор прагне знань. Але події воєнного та післявоєнного часу, які відбуваються  у рідному селі  та на його околицях , підкріплені дідовими розповідями про козаків , українських січових стрільців , пробуджують у хлопця глибокі патріотичні почуття , які він зберіг до кінця своїх днів. Поряд з точними науками він цікавиться історією , етнографією, любить і залюбки співає українські народні , стрілецькі , повстанські пісні.

             Закінчивши 9 класів у Підгайцях , Ігор йде до Станіславова ( нині – Івано-Франківськ). Там починає працювати в деревообробній артілі, одночасно навчаючись у вечірній школі робітничої молоді, яку закінчує у 1951 році, і тоді ж поступає на фізико-математичний факультет педінституту, де навчається до 1955 року. Після закінчення інституту була робота вчителя математики і фізики в сільській школі одного з гірських районів Карпат, служба в армії на території Німеччини, робота вчителя у Голгочах вже рідного Підгаєцького району.

А 1 вересня 1959 року молодий , енергійний, красивий, знаючий, підтягнутий, ще у військовій гімнастерці, вчитель Сиван Ігор Євгенович вперше заходить на урок фізики у Завалівській середній школі.

І вже через чотири роки він пожинає перші плоди своєї праці: з його першого випуску  1963 року 8 учнів успішно здають вступні екзамени з фізики та математики і стають студентами фізико-математичних факультетів. Пізніше Ігор  Євгенович згадував : «Як критерій по забезпеченню успішності, прищепленню інтересу до свого предмету, приймаю порівняння оцінок в атестаті  і на вступних екзаменах у вузах. Другі, практично, ніколи не були нижчими».…

У вересні 1969 року районна газета «Нове життя» поміщає фотографію Сивана Ігоря Євгеновича і статтю про нього під промовистим заголовком «Сіяч доброго, вічного» («Н.Ж.» , 06.09.1969 р.):

«Розпочався новий навчальний рік. Як велике свято, зустріли його студенти, учні, вчителі. Для Ігоря Євгеновича – викладача фізики Завалівської середньої школи – він особливий ще й тим, що йде десятий рік його педагогічної діяльності. Той, хто не працював у школі, не завжди може уявити, скільки то тривог, недоспаних ночей було в учителя, аби дохідливіше подати ту чи іншу тему, продумати, кому якої складності доручити практичну роботу. І в той же час незрівнянне щастя бачити випускників, які йдуть працювати чи вчитися, але всюди проявляють себе як справжні патріоти своєї рідної землі.

Кожен урок в Ігоря Євгеновича – постійний пошук, безустанна турбота про ефективність сприйняття поданого матеріалу. Вчитель слідкує за новинами науки і техніки, постійно читає, … чимало сил приділяє позакласній роботі. Поважають Ігоря Євгеновича трударі артілі «Іскра», бо не стоїть він осторонь громадського життя, знаходить час на агітаційно-масову роботу».

             Через півроку, у березні 1970 року про Ігоря Євгеновича пише вже інспектор шкіл району Михайло Сивобородько у статті «Покликання».

«З Ігорем Євгеновичем Сиваном ми зустрічаємося не перший раз… . Нас цікавили секрети роботи і творчих пошуків вчителя. Тому ми у кабінеті фізики на занятті факультативу.

Все, що ви тут бачите, крім складних заводських виробів, – говорить Ігор Євгенович, – виготовили ми самі – ініціатори факультативу та науково-технічного гуртка. Це по силі кожному вчителю, якщо приплюсувати ініціативу учнів… . Вони допомагали в обладнанні фізичного кабінету, виготовляли прості прилади для лабораторних робіт, фізичного практикуму. Потім ми реконструювали звичайні столи, демонстраційний стіл, провели самі електрифікацію кабінету, робочих місць… . З ініціативи учнів діє виставка саморобних приладів.

– Факультативні групи, – підкреслює Ігор Євгенович, – в нас почали запроваджуватись ще в 1959 – 1960 навчальному році, задовго до того, як вони офіційно були визнані міністерством освіти… . Я знайомлюся з учнями, які починають вивчати фізику в 6 класі, виявляю здібних, охочих, любителів, а тоді з ними працюю.

Любов і покликання вчителя до своєї професії передається учням. Можна сказати, що Ігор Євгенович Сиван готує свою «школу фізиків». Завалівська школа протягом багатьох років – незмінний учасник обласних і республіканських олімпіад по фізиці, а в 1968 році учень Шкіра Юрій був учасником Всесоюзної олімпіади фізиків у місті Єревані. Завалівських школярів, учнів Сивана І.Є., знають у Львівському університеті і політехнічному інституті, у вузах Тернополя. Його учні на рівних йдуть з випускниками фізико-математичних шкіл Львова і Києва.

Виставки, конструювання саморобних приладів, олімпіади, розв’язування складних задач, вивчення додаткової літератури – все це щоденна робота вчителя з учнями.»

Йдуть роки. В школу приходять нові школярі, закінчують її нові випускники, їдуть на районні, обласні олімпіади нові учні, успішно витримують випробування з фізики нові абітурієнти у вузах, приходять і вже дихають Ігорю Євгеновичу у спину ним же виховані нові вчителі фізики та математики.

У цей час слава про вчителя фізики із Завалова Сивана Ігоря Євгеновича лине далеко за межі школи, району і навіть області. У Всесоюзному журналі «Физика в школе», що видавався у Москві, № 3 за 1973 р. під рубрикою «Майстри педагогічної праці» друкується стаття завідуючого кабінетом Тернопільського інституту удосконалення вчителів В.А.Миколайчука «Ігор Євгенович Сиван».

«Завалівську середню школу  на Тернопільщині вважають віддаленою. Але вчителя фізики цієї школи Ігоря Євгеновича Сивана добре знають не тільки в районі, але і в області. І це не випадково: його учні, як правило, мають глибокі знання з предмета, його вихованці завжди серед кращих на районних і обласних олімпіадах юних фізиків, експонати його гуртківців постійно радують око на районних, обласних, республіканських виставках технічної творчості школярів.

Ось уже 19 років працює Ігор Євгенович в школі, з них 15 – у Завалівській. Він захоплений фізикою і це захоплення та любов до предмету передає дітям. Його уроки завжди живі і цікаві.

Навчаючи інших, Ігор Євгенович і сам постійно вчиться. Вивчає праці по шкільній психології, педагогіці, методиці викладання фізики. У фізичному кабінеті створена спеціальна педагогічна бібліотека вчителя.

Охоче ділиться Ігор Євгенович Сиван досвідом своєї педагогічної роботи з вчителями фізики району. Він веде «Школу передового досвіду», часто виступає на засіданнях методичного об’єднання, на районних і обласних педагогічних читаннях».

Популярність Ігоря Євгеновича, як віддяка за щоденну копітку напружену до самозабуття працю, зростає. Його запрошують на розбір типових помилок на вступних екзаменах у вузи України в числі вчителів, чиї учні при вступі найчастіше здають фізику – в Чернівецький університет, в Кременецький, а згодом і в Тернопільський педінститути.

Він приймає участь в республіканських і міжреспубліканських педагогічних конференціях, що проходять в Ужгороді, Вінниці, Києві.

Йому врешті-решт пропонують посади директора школи, інспектора райвно, завідуючого кабінетом обласного інституту удосконалення вчителів. Приходить запрошення навіть з далекого Сахаліну. Але вірний своєму покликанню – навчати дітей у рідній школі, він від всіх пропозицій скромно відмовляється.

І знову напружена праця. Крім уроків – участь у районних і обласних педагогічних виставках саморобних приладів, конкурси раціоналізаторів і винахідників (до речі «Ватметр», виготовлений гуртківцями школи, демонструють на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства у Москві), опис саморобного приладу для удосконалення фізичного експерименту поміщують у Всесоюзному журналі «Физика в школе». Про досягнення гуртківців неодноразово пишуть районна газета «Нове життя», обласна «Вільне життя», республіканська «Молодь України».

            А ще – оформлення кабінетів, відкриті уроки та обмін досвідом, різноманітні позакласні та позашкільні заходи, виступи у трудових колективах, оформлення шкільного краєзнавчого музею, участь у шкільному драмгуртку, сільському хорі, вокальному квартеті, вітання колег з ювілеями, їхніх дітей з одруженнями, …

І все ж людські можливості не є безмежними. У 1978 році Ігор Євгенович переносить інфаркт міокарда. Але чи є час остаточно відновлювати здоров’я, коли будується і відкривається нова школа. Тоді ж у школу прибуває група практикантів з педінституту у кількості 6 чоловік, четверо з яких недавні випускники школи – його учні. Тепер Ігор Євгенович стає вже на два місяці учителем завтрашніх учителів..

І знову напружена праця чергується із серйозним захворюваннями. Але, звичайно, переважає перше. Адже такий він – Ігор Євгенович Сиван.

Із статті «Особистість», поміщеній в районній газеті «Нове життя» від 28 травня 1988 року.

«Урок іде чітко за планом. Ні учні , ні вчитель не відволікаються ні на хвилину. І так щоразу. Ігор Євгенович Сиван прагне, щоб діти не лише знали формули , а й розуміли правильне застосування їх на практиці. Не легка це справа. А йому вдається. Чи не гучно сказано? Ні. І тут, немов на підтвердження таким судженням , анкети учнів Завалівської школи…На запитання «Хто твій улюблений вчитель ?» учні відповідають :

  • Ігор Євгенович. На його уроках цікаво. Тут можна почути такі речі , про які й рідко де прочитаєш. І , взагалі , він дуже розумна і весела людина…
  • Я хотів би наслідувати Ігоря Євгеновича…
  • На уроках фізики не відчуваєш замкнутості. Вчитель не перебиває, дає змогу висловити думку до кінця…

Перелік анкетних даних можна було б продовжувати. Але суть не в тому. Основне, що дитячі серця сказали все , що є в дійсності. Любов до того чи іншого предмету самим навчанням не прищепити. Коли діти полюблять вчителя ( за знання , творчий  підхід до справи, ентузіазм), то полюблять і його справу.

У Ігоря Євгеновича кожний день заповнений вщерть. Робота, гурток, громадські доручення – це як і в кожного. Але не просто робота, а справа, заради якої варто жити на землі…

Посіяні зерна дають відчутні плоди. Значить недаремно минуло понад тридцять років , присвячених освітянській ниві.

За сумлінне виховання підростаючого покоління Сивану Ігорю Євгеновичу присвоєно високе звання «Відмінник народної освіти України», він – вчитель-методист, нагороджений ювілейною медаллю. Ці високі звання та нагороди набувають особливої вагомості тоді, коли особистий приклад педагога залишає слід у молодих людей на все їхнє наступне життя. Саме такий слід намагається залишити у своїх вихованців Ігор Євгенович Сиван».

           З початку 90-х в Ігоря Євгеновича вже нові турботи – він приймає якнайактивнішу участь в переоформленні фізичного та історичного кабінетів, в оформленні Залів Державності та Історії села, допомагає колегам в оформленні інших кабінетів. Докладає чимало зусиль для організації свята Андрія, Вертепу, виступу екологічної бригади, до створення у школі молодіжної організації «Сокільський доріст». Приймає активну участь у створенні Залу народного художника України, уродженця Завалова Антона Манастирського і навіть присвячує йому свого вірша, в якому виражає не лише повагу до Генія, але й висловлює, напевно, своє ставлення до рідної природи, до рідної землі.

          28 серпня 1992 року його призначають методистом з фізики та астрономії Підгаєцького районного відділу освіти. Але це – не задоволення своїх власних амбіцій, а, швидше всього, намагання допомогти у налагодженні методичної роботи  новоствореному районному відділу освіти.

 І ось настало страшне 18 жовтня 1996 року. Ігор Євгенович Сиван, як завше, під’їхав під школу своїм «Жигулем» (пішком ходити йому було вже надзвичайно важко), зайшов на перший поверх. Залишилось піднятись ще два до свого рідного фізичного кабінету, де чекали його (хто б міг подумати?) вже останні одинадцятикласники. Але щось стиснуло в грудях, запекло під серцем. «Нічого. Пройде, – сказав Вчитель, – замініть кимсь мій урок, а я зараз підійду.».

Не вийшло… Не підійшов… Сів на крісло, схилившись на руки своїх колишніх вихованців, і відійшов у вічність…

        Перегорнувши останню сторінку життя Ігоря Євгеновича Сивана, ми бачимо, що воно вражає своїм виповненим високим змістом і багатогранною подвижницькою працею. Здається, що фізичних сил однієї людини, навіть дуже талановитої і енергійної, не могло вистачити для здійснення усього ним зробленого. Згасла його зірка ще в 1996 році, але, напевно лише для того, щоб запалити десятки, сотні нових зірок на безхмарному небосхилі України. І в цьому, напевно, і полягає смисл і щастя життя людського.

Фотоальбом  https://drive.google.com/file/d/0B6sAYwWccLgpLXBiTlNLbnJzc1U/view?usp=sharing

Володимир Чистух, вчитель математики та фізики Завалівської ЗОШ І-ІІІ ступенів,

учень Ігоря Євгеновича Сивана

 


Годинник

Вхід на сайт

Погода

Пошук

Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Архів записів

Друзі сайту
  • Підгаєцький методичний кабінет
  • Тернопільський обласний комунальний інститут післядипломної педагогічної освіти
  • \n
  • Міністерство освіти і науки України
  • \n
  • Тернопільська обласна державна адміністрація
  • \n
  • Тернопільська обласна рада професійних профспілок
  • \n
  • Підгаєцька районна державна адміністрація

  • Кошик
    Ваш кошик порожній

    Copyright MyCorp © 2017
    Створити безкоштовний сайт на uCoz